conjoint

прикметник Загальний іменникдієслово

Складове розкладання

conjoint

Етимологія

du latin conjunctus voir conjoindre et conjuguer.

Визначення

1. Participe passé masculin singulier de conjoindre.

2. Troisième personne du singulier du présent de conjoindre.

Анаграма

jonction

Див. також

conjointe (прикм.) conjoignant (дієсл.) conjoins (дієсл.) conjoignons (дієсл.) conjoignez (дієсл.) conjoignent (дієсл.) conjoignais (дієсл.) conjoignait (дієсл.) conjoignions (дієсл.) conjoigniez (дієсл.) conjoignaient (дієсл.) conjoignis (дієсл.) conjoignît (дієсл.) conjoignîmes (дієсл.) conjoignîtes (дієсл.) conjoignirent (дієсл.) conjoindrai (дієсл.) conjoindras (дієсл.) conjoindra (дієсл.) conjoindrons (дієсл.)